Як працює механізм звички уникати болю
Ми не лінуємось — ми захищаємось
Ви відкладаєте складну розмову. Уникаєте зустрічі, яка може викликати емоції. Вмикаєте серіал замість того, щоб сісти з власними думками. Вам знайоме це? Якщо так — це не лінощі, не слабкість, не прокрастинація. Це механізм уникання болю.
Людська психіка влаштована так, щоб захищати нас від усього, що може завдати болю — емоційного, тілесного чи психологічного. Іноді це рятує. Але коли уникання стає звичкою, ми поступово втрачаємо контакт із собою, з реальністю й власними можливостями.
Що таке психологічне уникання?
Уникання — це автоматична поведінка або стратегія, за допомогою якої ми намагаємося не стикатися з неприємними емоціями, думками, ситуаціями або людьми.
Це може виглядати як:
- прокрастинація;
- надмірна зайнятість (щоб не залишатись наодинці з собою);
- залежності (їжа, алкоголь, скролінг);
- емоційне відсторонення у стосунках;
- уникання важких рішень.
Часто клієнти звертаються до психолога зі скаргою «Я не знаю, чого хочу» — і це теж наслідок тривалого уникаючого стилю поведінки, коли внутрішній голос заглушено роками.
Звідки береться звичка уникати?
1. Досвід дитинства
Якщо в дитинстві нам не дозволяли злитися, сумувати, боятися — ми вчилися не відчувати. Відповідно, в дорослому віці ми тікаємо від емоцій, бо не знаємо, як з ними бути.
У таких випадках важливо звернутись до фахівця, який працює з психоемоційними травмами та формує безпечний простір для контакту з емоціями.
2. Страх втрати контролю
Біль — це щось, чого ми не можемо «вимкнути». Тому психіка намагається контролювати ситуацію через уникнення: якщо я туди не піду — мені не буде боляче.
Але це ілюзія контролю. Бо біль усе одно накопичується.
3. Соціальні сценарії
Культура продуктивності навчає: «Посміхайся», «Зберігай обличчя», «Не будь слабким». У результаті — будь-яка внутрішня вразливість здається «неправильною». Ми вчимося тікати.
Чому уникання не працює
✔ Уникання зменшує біль тимчасово, але посилює його довгостроково.
Коли ми уникаємо складного, ми:
- відкладаємо вирішення проблеми;
- нарощуємо внутрішню тривогу;
- створюємо хронічну емоційну напругу;
- втрачаємо впевненість у собі (бо «не справляємось»).
Наприклад, у роботі з тривожністю саме уникання часто підтримує розлад. Страх не зникає, поки ми з ним не зустрінемось.
Як виглядає цикл уникання
- Тривожний тригер
(незручна розмова, конфлікт, важке рішення) - Емоційна реакція
(страх, сором, розгубленість) - Уникання
(відкласти, перевести тему, втекти в соцмережі) - Тимчасове полегшення
(відчуття «я уникнув небезпеки») - Зростання напруги
(почуття провини, збільшення проблеми) - Ще більше уникання
→ замкнене коло.
Як навчитися не уникати?
1. Помічайте свої “втечі”
Запитуйте себе в момент дії:
«Що я намагаюсь не відчути?»
Це — перший крок до усвідомлення патерну.
2. Дозвольте собі неприємні емоції
Сором, злість, безсилля — це частина життя. Вони не зроблять вас поганим. Вони — вказівники на важливе.
Практика майндфулнесу допомагає навчитися спостерігати за емоціями, не розчиняючись у них.
3. Зменшуйте масштаб
Не обов’язково одразу йти в глибоку терапію чи вирішувати конфлікт дитинства. Почніть з малого: скажіть «ні», коли не хочете, або визнайте «мені зараз страшно».
4. Працюйте з психологом
Уникання часто вкорінене настільки глибоко, що самостійно складно побачити весь патерн. Психотерапія — це не «розкопки болю», а поступове повернення до себе в безпечному темпі.
Знайти перевіреного фахівця під свій запит можна на платформі Razom — психолог у твоєму смартфоні.
Не уникати — означає жити
Життя неминуче приносить біль. Але з ним приходять і:
- ясність;
- свобода вибору;
- глибші стосунки;
- внутрішня сила.
Механізм уникання — не ворог. Це був спосіб виживання. Але тепер у вас є вибір — замість уникати, почати йти до себе. Маленькими кроками. З підтримкою.
Готові зупинити втечу й зустріти себе?
https://razom.in/ — це сервіс, який підбирає психолога під ваш стан і дозволяє консультуватися у зручному онлайн-форматі. Спробуйте підбір фахівця — це перший крок назустріч собі.